Гуд бай, злидні, або Про Міжнародний день боротьби з бідністю

Резолюцією 47/196 Генеральної Асамблеї ООН 22 грудня 1992 року уфондовано дуже актуальне свято – Міжнародний день боротьби з бідністю, 17 жовтня. Сьогодні відзначається фактична 25-та річниця боротьби зі злиднями.

Фактично, Міжнародний день боротьби за ліквідацію злиднів є ледь не сучасником української незалежности. Дивовижно в цьому контексті те, що злидні як такі досі в Україні не подолані.

Уфондовуючи свято, ООН передбачала боротьбу з бідністю як такою. На момент появи знаменної дати календаря Україна, яка щойно вийшла з Союзу, успадкувавши не лише третій за потужністю ядерний арсенал на планеті, а й чимало інших чеснот у вигляді підприємств, корисних копалин, міжнародних газових трафіків тощо, аж ніяк не належала до країн злидарів. Справа в тому, що в Радянському Союзі, з якого ми вийшли, злиднів не тільки не було, законодавчо вони навіть не передбачалися. І якщо на початку 1990-х і можна було побачити прохача на тротуарі з простягнутим капелюхом — то радше за все йшлося про мафію профі-злидарів, густою мережею яких починали вкриватися й наші терени — парапети церков, переходи метрополітенів, автобусні зупинки та міські теплотраси.

З часом добробут пересічного українця не лише не зростав, але почали з'являтися справжні злидарі. Залишені батьками діти, покинуті родичами старенькі, збіднілі інженери та фахівці, які ніяк не могли перебудуватися і збагнути, що в нових умовах економіки, коли кожен за себе, вони стають навіки не потрібні. Жінки, залишені чоловіками, мужчини, зраджені другою половинкою — ті, хто не зміг вийти зі ступору перманентної депресії і шукав "спасіння" у горличку пляшки чи на кінці голки — армія людей-злидарів, яка поповнювала наші терени та телеекранний ефір. Частина з них, як правило — взимку, помирала, але оскільки швидка казка про щасливу державу, в якій живеться геть добре, не створюється так швидко, як пишуться передвиборчі гасла, на їхньому місці завжди з’являлися інші злидарі.

Однак злидні і боротьба зі злиднями — це не тільки звитяга супроти нужденності окремих осіб суспільства, які вже опинилися поза межею нормального існування і достатку, перетворившись на "бомжів". Боротьба зі злиднями — це також наше опікування загальним добробутом кожної з родин, боротьба за те, щоб прірва між надто багатими і занадто бідними не досягала критичної межі, коли багаті вже майже не здатні допомогти бідним, а бідні майже не здатні боротися за власне багатство. Цим контекстом — спробою створення "достойних умов" якомога більшій частині населення — зумовлені нинішні війни з бідністю  (багаті, еліта тощо мають забезпечити умови для успішності такої боротьби для тих, хто перебуває на протилежному полюсі). На ньому на сьогодні перебуває достатньо значна частина населення, це навіть не беручи до уваги Донбасу. Тому казкове питання актуальності боротьби з таким собі казковим персонажем Злидні набуває нині особливої гостроти.

В сиву данину головне було не пустити Злиднів до господи, інакше доводилося з ними вікувати.

Злидні у східнослов'янській міфології — це злі духи, які приносять у дім нещастя. Маленькі, заморені, у лахмітті, з вічним гризьким голодом на обличчі, завжди голодні старі чоловічки, які сидять на плечах людини й покидають її лише після смерті.

Іноді, зазираючи в холодильник, чи  у власний банківський рахунок, навіть тих із нас, хто працює по 10 годин на добу, переслідує таке саме старовинне відчуття — ніби на наших плечах хтось сидить. Звідси — з неможливості мати фінансову впевненість у завтрашньому дні — наш фаталізм у багатьох відношеннях. У відношенні і до власного добробуту (а навіщо ним опікуватися, якщо його неможливо досягти?). І щодо держави, виборів, політикуму тощо. У ставленні до багатьох речей в побуті, до яких у пересічного європейця просто немає ставлення, бо вони вже нормалізовані. А так все-таки хочеться сказати: "Злиднгі, гуд бай!" Може, аби вони нас облишили, на нас негайно б очікувало б якесь, якщо не миттєве, то прогнозоване, прийдешнє хоч колись щастя.